«Формування  мовної культури учнів  

у процесі викладання

рідної мови і літератури»

    Людина створила культуру, а культура – людину . Людина реалізується в  культурі думки,культурі праці й культурі мови . Мова  людська – не вичерпна скарбниця, з якої кожен черпає різноманітні засоби оформлення міркувань , реалізації різноманітних потреб і етичних норм спілкування . Вона є не лише досконалим інструментом  формування власних думок і почуттів , а й  знаряддям впливу на інших людей.

   Олесь Гончар писав : «Мова – це не просто спосіб спілкування  , а щось  більш значуще. Мова  - це всі  глибинні пласти  духовного життя народу,його історична пам’ять, найцінніше надбання віків . Мова – це ще й музика ,мелодика ,фарби ,буття ,сучасна художня , інтелектуальна  й мисленнєва діяльність народу ».

     Як  навчальний предмет українська мова сьогодні виконує низку важливих  освітніх  функцій . Зокрема ,вона  є об’єктом  пізнання  , осмислення своєї суті як соціального феномена . Крім того ,українська мова  - це засіб  спілкування . Мова є не лише  формою вираження і передачі думки , а й  засобом  творення самої думки . Вона  надає можливість  розкрити світ інтелекту ,почуттів та емоцій людини для оточуючих  , вплинути на них  силою  своїх переконань  чи почуттів . Мова є носієм культури народу-мовотворця. Дитина , оволодіваючи  рідною мовою ,засвоює культуру свого народу. Мовна культура людини є показником  її загальної культури .

   Культура мовлення – це система вимог , регламентацій  щодо вживання   мови в мовленнєвій діяльності . Із  культурою  мови насамперед пов’язують уміння  правильно говорити  й писати  , добирати мовно-виражальні  засоби  відповідно до мети  і обставин спілкування . Проектуючись  на певну систему ,  культура мови утверджує норми :

    Лексичні (розрізнення  значень і семантичних відтінків  слів , закономірності  лексичної сполучуваності );

    Граматичні (виріб правильного закінчення ,синтаксичні форми);

    Стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні , відповідній ситуації  спілкування );

    Орфоепічні (вимова);

    Орфографічні (написання).

      Проте , навіть оволодівши цими нормами сучасної літературної мови , людина не може  бути цілком убезпечена  від випадкових  помилок   ,  бо  на її мовленнєву практику може  вплинути фактор , що зумовить  ту чи іншу помилку .

     Основні причини недостатнього рівня культури мовлення :

1.    Більшість сучасних учнів  мало читає , у тому числі художніх текстів ,зокрема  рідною мовою.

2.    Вік технократії виробив у багатьох людей  байдужість до гуманітарних дисциплін , зокрема  до мови  як предмета шкільної програми . У зв’язку з цим подекуди втратились елементи творчості ,усвідомлення практичної необхідності знання мови , потреби системності   в засвоєнні нормативної граматики , а це продукує поверховість , фрагментарність знань .

3.    Відсутність в окремих людей навичок користування довідковою літературою (словниками ,довідниками тощо), а часом недостатність таких видань зумовлюють консерватизм знань , поступову тенденцію  до їх зменшення і , зрештою , відставання від розвитку  загальнонародної мови, адже  норми літературної  мови змінюються , удосконалюються ,вимагаючи від її носіїв уваги до процесів цього вдосконалення/

4.    Одним із найефектніших засобів формування мовленнєвої культури є гарний зразок . Це не лише твір класика , сучасного майстра художнього слова ,а й передусім  мова батьків – у сім’ї ,вихователя – у дитячому  садку ,вчителя – у школі .

    Українська мова вирізняється великим лексичним багатством . Боротьба за мовну культуру – це боротьба проти лексичних помилок у мовленні .  Вони трапляються тоді , коли мовець не розуміє значення слова , не вміє вибрати потрібне слово для того , щоб точно і виразно висловити думку .

    Справжня мовна культура передбачає оволодіння такою суттєвою якістю  мовлення ,як виразність.

   Ознайомлення учнів із засобами виразного читання , підготовка тексту до нього створює найкращі умови для збагачення мовлення школярів не  лише живими інтонаціями , а й поповнює їхній активний лексичний запас новими словами , виховує чуття мови , розвиває образне мислення , поліпшує повну культуру.

  Складовою частиною уроків з усіх предметів , що вивчаються у школі , має бути словникова робота. Її треба організувати так,щоб  в учня частіше  виникала потреба звертатися до словника . Ні школа ,ні вчителі,ні учні не повинні забувати про поради М.Рильського :

Не бійся заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля .

Збирайте, як розумний садівник

Достиглий овоч у Грінченка й Даля …

     Слово – тонкий інструмент, ним треба вміло користуватися . Учитель повинен постійно вдосконалювати ,збагачувати своє мовлення , розвивати власне чуття мови .В.О. Сухомлинський наголошував  на тому , що викладати мову «повинні най здібніші і найталановитіші . Бо  це не просто передача знань ,практичних умінь , навичок. Це передусім виховання. Викладання мови – це майстерність творення людської душі ,бо воно є найніжнішим , найтоншим зіткненням до серця дитини.»

    Належна культура мовлення – це свідчення розвиненого інтелекту і високої загальної культури особистості . Одним із завдань культури мови є подолання стереотипів. Стереотипи мовлення – це стереотипи мислення . Культура  мовлення має важливе національне і соціальне значення : вона забезпечує високий рівень мовного спілкування  , ефективне здійснення всіх функцій мови , ушляхетнює стосунки між людьми , сприяє  підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому . Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови , її вдосконалення .

      Культура  мовлення  -  не мета , а засіб в утвердженні правди життя . «Господь домагається від кожної людини трьох речей : від душі – щирої  віри , від тіла – стриманості» (О.Григорій , пустельник).

    Основне завдання шкільного курсу української мови  полягає у формуванні культури мовлення учнів , тобто в забезпеченні вміння змістовно і грамотно обмінюватися думками .

    Уміння вправно користуватися мовою , відчуття краси слова потрібні кожній людині . Тому боротьба за піднесення мовної культури є складовою проблеми підвищення загальної культури народу .

    Формування мовної культури учнів є спільною справою вчителів– словесників , преси , радіомовлення , телебачення , кожної людини, котра добре володіє словом , може стати прикладом у його застосуванні  .

   Для досягнення високого рівня мовної культури необхідно :

ü Постійно тренувати пам'ять , удосконалювати навички логічного мислення , ніколи не припиняти процес  пізнання ;

ü Навчитися чути себе (навіть тоді коли пишеш ),слухати співрозмовника , учитися різноманітності мовлення;

ü Читати багато українських творів ,текстів різних стилів  і їх різновидів ;

ü Бездоганно засвоїти норми літературної вимоги , володіти навичками відбору мовних засобів ;

ü Постійно стежити за новою довідковою літературою (словниками ,правописними збірками , довідниками )з метою корекції набутих раніше знань відповідно до вимог часу ;

ü Бути гарним мовцем , адже мова – це передусім те , що ми вимовляємо й чуємо  , а вже потім те , що пишемо , бачимо , тобто залежне від живого слова.